Хвилина пам'яті

                        Чорнобиль в душі…

Де ти, днів непохитная слава?

Де ти, велич природи, краса?

Чому блакитнеє, яснеє небо

Заполонила ця чорна сльоза?

Що це твориться?

                         Звідки це лихо?

Чому назавжди дитячий сміх стих?

Люди, очніться, озирніться навколо!

Смерть підступила, зайшла на поріг.

Полум’я, вибух – і все почорніло.

Полум’я, вибух – земля рида.

Полум’я, вибух – гроза прогриміла.

Чорнобильське лихо – велика біда.

Де ти поділося, золоте сонце?

Чому сховалось за обрій далекий?

Ми залишаємо рідний наш край,

І відлітаєм, неначе лелеки.

Далеко, за обрій – сховаємо квітень.

Далеко, за обрій – зів’яла весна.

Далеко, за обрій, де ми зможем жити.

Але реквієм болю всюди луна.

Крізь мереживо часу

                          та простір думок,

Я знов повертаюсь в минуле.

І хочу кричати: «Допоможіть!

Зробіть, щоб це все промайнуло!»

Полум’я, вибух – залізний шолом.

Полум’я, вибух – сталева стіна.

Полум’я, вибух – останній акорд.

Чорнобильське лихо – всесвітня біда.

Хто винен, скажіть?

                 Де шукати розради?

Невже, так і буде порожня ріка?

Чорнобиль у серці –

Омита сльозами

                      трагедія ця вікова.

Чорнобиль – змарніла остання надія.

Чорнобиль – і досі ця пам'ять жива.

Чорнобиль в душі і Чорнобиль у мріях...

Оспівана вітром зрадлива весна.

                                                          Анна Раленко